Але, народ! Що там у вас по партіях та закладках? Збираюсь я рубати такий екстра наркотик, що аж слина піде. Не хочу просо себе прокачувати, чуйте сподіваюсь?
Отак, одного прекрасного дня я вирішила, що пора вийти зі звичних рамок та випробувати щось новеньке. Зокрема, псилоцибинові гриби – це моя нова вже закладка в житті. Я говорю, це вам не пудра або там щось інше примітивне. Але про все по порядку, давайте я вам розкажу, як саме це все сталося.
Закинувши свої початкові пошуки в інтернеті, я не очікувала такої кількості пропозицій. От це вам не будь-який звичайний хімік, ви знаєте. Ось так, роздивляючись серед зелених об'яв, я вибрала найбільш вигідну пропозицію – "Псилоцибінові гриби, перша якість. Краща ціна в місті!". Він мені до дому доставив, так що я навіть не замовляла.
Коли він до мене по прізвищу попер, видно було, що це не зовсім новак. Він мав такого чалого вигляду, наче вже накурився чимось інтересненьким. Після здачі грошей, я швидко повернулася до свого вай-фаю та розпакувала цей мій "сюрприз".
Ох, хлопці! Я замислилася, як все ж підкумарила. Якби ви бачили моє обличчя, коли я вийняла гриби з пакетика. Була там така краса, такий колір, як колорадський жук!
Щоб не загубити всю есенцію, я вирішила приготувати мушлі з цими щедрими грибами. Ну як, главний кухар у своєму пікантному надриві. Додала трішечки цибулі, часнику – вже слина пішла. А ще туди попала трошки масла, щоб це все гарно зігрілось. Та пропізнала їх таки, оті гриби – такі ріденькі, вчиняли вони хіба що втертий ефект на моє тіло та розум.
Тим часом, я облаяла свою ванну з повним розмахом. Вирішила, що досить мені бути звичайною, як всі інші. Хотілось чогось крутого, як в відео у блогерів. Та й фіг з ними, з тими блогерами – я сама можу зробити класні спа-процедури.
Діти, знаєте, моя ванна виявилась найкращим місцем для пісочниці. Там я слухала свою улюблену музику, плювала на всіх і все, і просто відчувала себе богом світу.
Наче я відкрила для себе нову сторінку в моєму житті. Кожен раз, коли я поправлялася, мені здавалося, що я здатна на все. Дивилася на своє відображення у дзеркалі та не могла повірити своїм очам – це ж істина, це царство, це абсолют.
Напевно, хтось може подумати, що я необдумана та безглузда. Але я не згодна. Я не химік, та але мої експерименти цілком вправляють моє чуття.
Тоді я згадала, що ще не випробувала кисеньну маску. Вирішила взяти свої спа процедури на новий рівень. Заскочила в аптеку, купила маску, ну і почала своє творіння.
Один з моїх друзів, також ветеран наркотичних розваг, сказав мені, що якщо хочу вижити, то маю порахувати час, скільки я збираюсь знаходитися у наркотичному оп'янінні. І ось я лежу на своєму новому шикарному дивані, підкумарена та готова відзначити найкращі миті свого життя.
Час летить, я проваляюсь в своєму світі, де немає ніяких проблем, страхів, лиш солодкий забуття. Невдовзі я починаю відчувати, що мій розум занурюється на глибину темряви, а думки стають вдвічі глибшими.
Здається, мені навряд чи вдасться убитися на наркотиці так сильно, як я хотіла. Це якщо говорити про фізичну смерть, звісно. Але відчути себе одним з тих світлих духів, які знаходяться між різними світами – ось це мені під силу.
Все вже позаду, я знаходжуся в тому стані, коли все просто хороше. Моя душа літає уночі, наче комаха навколо світла. А я знаю, що завтра все буде так само класно, бо я так само зачарована своїми закладками.
Друзі, навіть не знаю, як вас вітаю. Мабуть, найкращий спосіб – це запропонувати вам зі мною покататися на хвилі наркотичного екстазу. Але згадайте, що тут є свої правила та ризики. Дякую за увагу та пам'ятайте, що це все-таки молодіжний сленг.
Чё-как, братва? Я взял и сорвался с крышей, и хочу вам рассказать, как я провёл свои выходные на волне закладок, особенно на псилоцибиновых грибах. Просто рассказ дикарно вышел, держитесь!
Сразу скажу, что все началось с того, что я встретил на своём движащемся пути эфедринщика. Пацан выручил меня сильно, да так, что я даже не поверил. Он мне подсказал про ровный шоп в инете, где можно взять самые огненные грибы. Я не застался, а сразу полез в интернет, чтоб найти этот магаз.
Кстати, когда я наконец нашёл этот шоп, я решил ещё что-нибудь взять на усиление движа, и замутил себе ганджубас. Не, накуриться - это да, но совместить псилоцибы с ганджей - это уже другое движение! Я покупал это всё весьма секретно, чтоб легавые не вычислили, но они всё равно у меня на хвосте.
В общем, пришёл долгожданный выходной, и я готов к его началу. Я принял пару закладок псилоцибов и зажег своего ганджубаса. Пара хитов, и я уже со вселенной на "ты". Как же это прекрасно, когда всё становится сразу ярким и цветным!
Я иду в клуб, и там меня встречает мой братан. Он тоже находится в состоянии полной отрывухи, и мы просто кайфуем. Музыка гремит, свет мерцает, и глаза мои не могут оторваться от танцпола. Мы двигаемся настолько шикарно, что даже попали в фокус. Такой адреналин и эйфория овладели мной, что я уже не чувствую никаких преград.
В клубе было аж полно полицейских, и здесь я понял, что надо быть крайне осторожным. Легавые всегда стоят на страже порядка, и им будет крайне неинтересно наблюдать за нашими делами. Братан подсказал мне, что они могут шманать вокруг без видимых причин, и нам надо быть готовыми к этому.
Но даже эта мысль не омрачила нашего движа. Мы продолжали потрясать танцпол и ловить волну безумного веселья. Что-то из этого, наверное, вселяло в нас мудрость и недюжинное смелость. Я просто не мог оторваться от движа, это было настолько зачётно и атмосферно!
В конце концов, я начал чувствовать, что моё тело неспокойно. Это был признак передоза, и я всё больше и больше нервничал. Скорая помощь непременно придёт, и тут уже не до движа. Мне нужно успокоиться. Я пошёл в уголок клуба, зажёг себе успокаивающую сигарету и попытался привести свои мысли в порядок.
Параллельно с этим, я ощущал, как мои друзья из клуба сообщали мне новые новости через сообщения. Они писали, что легавые уже подходят к выходу. Окурок в руке меня успокаивал, но от этих новостей все же пришлось отойти от движа. Братаны предлагали закончить наш пикник в клубе и уйти отсюда в покой.
Братва, я признаю, что немного страшно было. Это был настоящий экстрим, но по крайней мере мы выжили и сбежали от легавых. В конце концов, я понял, что самое главное - это сохранить свою жизнь и своих братьев. Я больше не хочу рисковать и ставить свою жизнь под угрозу.
На этом мой рассказ подошёл к концу. Не смотрите на меня, как на некого апологета наркотиков - я только делюсь своими историями, которые имеют место быть.
